Перемога Лютневої революції активізувала український національний рух у Криму. У Сімферополі, який був губернським центром, постала Сімферопольська українська громада й Український військовий клуб ім. гетьмана Петра Дорошенка. Одним з активних діячів у них був прапорщик 32-го запасного полку Юрій Тютюнник, згодом генерал-хорунжий Армії УНР. У травні 1917-го з українізованих підрозділів він створив 1-й Сімферопольський полк ім. гетьмана Петра Дорошенка. Українська Чорноморська громада в Севастополі на чолі з учителем жіночої казенної гімназії В’ячеславом Лащенком розпочала українізацію Чорноморського флоту. Загалом чисельність українських громад у Криму сягала кількох тисяч осіб.
Одночасно з українським розвивався рух кримських татар. 7 квітня 1917 р. на З’їзді мусульман Криму в Сімферополі був створений Мусульманський виконавчий комітет на чолі з Номаном Челебіджіханом, який згодом перетворився на національне представництво кримських татар. 26 грудня 1917-го кримськотатарський Курултай проголосив Кримську Народну Республіку, ухвалив її конституцію і створив національний уряд – Директорію. В цей же час владу в Криму почали захоплювати більшовики. 26 січня 1918 року вони окупували весь півострів. Жертвами “червоного терору” за два місяці стали кілька тисяч кримчан, зокрема лідер кримськотатарського руху Номан Челебіджіхан.
Утвердження ворожого політичного режиму на півострові загрожувало південним кордонам України, позбавляло свободи дій в акваторії Чорного й Азовського морів. За наказом військового міністерства УНР зі складу Запорозького корпусу була створена Кримська група під командуванням полковника Петра Болбочана, яка 24 квітня 1918-го звільнила Сімферополь. Згодом в результаті ефективної економічної блокади, організованої урядом Павла Скоропадського, півострів увійшов до складу Української Держави на правах автономії. Впродовж 1919-1920 років Крим був ареною протистояння “білих” і “червоних” та неодноразово переходив із рук у руки. Директорія УНР, що також перебувала у складній військово-політичній ситуації, не мала змоги втрутитися в цю боротьбу. Тим не менше, українські уряди зберігали курс на приєднання півострова, відповідні пропозиції українська делегація подавала для Паризької мирної конференції.
“Крим по своєму стратегічному назначінню повинен на яких завгодно умовах, а належати до Української Республіки, бо Республіка без Криму, особливо без морської бази, як народившаяся дитина без серця, не може жити”
Олександр Жуковський, військовий міністр УНР
“Відбулось кілька надзвичайно численних українських маніфестацій і походів в Севастополі, які показали міць українського руху і були гарно улаштовані, великою кількістю жовто-блакитних прапорів з учасниками, одягненими в національні українські одяги. А в одній маніфестації, то брав участь чумацький віз з круторогими волами і цілий відділ матросів з лінійного корабля “Св. Євстафій”, перебраний за запорожців і на конях”
Микола Неклієвич. “На Українській Чорноморській флоті 20 років тому”
Джерело: http://memory.gov.ua