Відкриваючи Перший Конґрес СКВУ в Ню Йорку 1967р., отець-прелат Василь Кушнір, пізніше обраний перший Президент СКВУ, сказав такі слова:
„У розбудженій духовості і совісті вільного українця Світовий Конгрес Вільних Українців ставить програму: Україна мусить бути українською; найніжніші струни наших почувань мусять бути українськими; молода українська генерація мусить бути українською; Україні ми мусимо приготувати майбутність радіснішу і гіднішу, ніж усі її дотеперішні найсвітліші історичні дні…Скликання Першого Світового Конгресу Вільних Українців – це великий початок великої справи. Українці вільного світу остаточно вирівняли між собою всі гори і доли, які їх ділили, але ніколи до кінця не розділили. І тому сьогодні дякуємо Господові з глибини нашої душі, що дозволив нам бути учасниками цього історичного Світового Конгресу Вільних Українців.”
Фактично, непогано схопили суть СКВУ і радянські пропагандисти. Ось уривок про заснування СКВУ з брошури „А галасу було”, виданої в 1974 році відомим своїми пасквілями Товариством „Україна”:
„Протягом багатьох років тривала дискусія між націоналістичними угрупуваннями: скликати чи не скликати конґрес? Нарешті певні вирішальні кола…, які жадали посилення холодної війни, натиснули на своїх пахолків в українському націоналістичному середовищі, і конґрес був призначений на 12-19 листопада 1967 року…Хоча на конґресі й обговорювалося про людське око питання „Як зберегти українську ідентичність,” та головною його метою…було посилення антирадянської кампанії… На конґресі, крім лідерів націоналістичних угрупувань, виступали з промовами представники американської реакції, на його адресу надходили телеграми від ярих реакціонерів з різних капіталістичних країн. Усі українські націоналісти в унісон горланили антирадянщину, але у певних питаннях, особливо внутрішньо-організаційних, доходило до гострих сутичок…”
Проте в передмові до цього зазначено:
„..незважаючи на внутрішні чвари, притаманні націоналістичному емігрантському середовищу, організації націоналістів завжди єдині, коли виступають проти Радянського Союзу”.
Намір був єдиний – об’єднати і скріпити сили для визволення батьківщини. На рідних землях на СКВУ дивились українські патріоти як на свого представника. У грудні 1979 року появилося “Звернення Українського Національно Визвольного Руху в справі Української Самостійности” де сказано:
“Звертаємось до Генерального секретаріату ООН та урядів суверенних держав учасників ООН із закликом включити українське питання в порядок денний нарад наступної сесії Генеральної Асамблеї ООН та вжити всіх заходів для прискорення звільнення України від російської окупації. Задля успішної реалізації поставлених у цьому документі проблем, за межами т.зв. СРСР Україна має велику діаспору з широкою мережею політичних організацій, що об’єднані у всесвітню централлю – Світовий Конгрес Вільних Українців. Задля успішної реалізації поставлених у цьому документі проблем, ми представники Українського Національно Визвольного Руху, що нижче підписалися, уповноважуємо президента СКВУ здійснювати ввесь комплекс дипломатичної та іншої праці, що виявиться необхідною для виходу України з т. зв. СРСР і створення самостійної української держави.”
Підписали звернення 18 українських патріотів між ними такі як Левко Лук’яненко, Микола Руденко, Олекса Тихий, Юрій Шухевич та інші.
Пройшло 50 років. СКВУ зробив багато для того, щоби Україна 24 серпня 1991р. проголосила незалежність. З хвилиною упадку СРСР відкрилися нові горизонти співпраці не тільки з Україною, але з новою діаспорою.
Сьогодні Світовий Конгрес Українців (СКВУ змінив назву на Конгресі в Торонто 1993р.)– це об’єднання 20 мільйон українців які проживають поза Україною і почувають себе українцями, а не тільки громадянами чи просто мешканцями тих країн де вони знаходяться. Чи потрібне таке об’єднання дальше? Адже ж Україна незалежна. Останнє чверть століття мабуть показало дуже виразно, що СКУ потрібний не менше як у минулому.
Бо “в єдності сила народу”- це не просто фраза. Ця єдність проявляється ідеологічно і практично. Націоналістична основа, тобто жертвенна праця на добро свого народу це фундамент. СКУ існує і працює для того, щоби українці по цілому світу могли взаємно себе інформувати та допомагати. Це перше завдання. Друге завдання- це нести допомогу братам і сестрам на рідних землях та допомагати скріплювати суверенітет та демократичні процеси в Україні.
Інколи, задля, здавалося, кращого виконання другого завдання ми забуваємо про перше. При такій настанові ми робимо дві помилки. По-перше: українці поза Україною так само заслуговують на нашу увагу як і ті, що в Україні. До речі, багато з них (наприклад українці у Росії) проживають у далеко важчих економічних, тим більше культурних відносинах ніж ті, що проживають в Україні. Збереження культурної, мовної ідентичності навіть у розвинених демократичних країнах проживання вимагає неабияких зусиль. А по-друге: слабка діаспора не спосібна на велику допомогу Україні.
Отже, майбутнє перед нами повстає з великими викликами. Міграційні потоки, а тим більше нові можливості комунікації вказують на динаміку майбутнього. Росія як географічний сусід України та хронічний агресор вказує на потребу динаміки політичних економічних та культурних процесів в Україні та країнах нашого поселення.
Життя людини, а також життя нації- це постійне змагання. До цього змагання СКУ мусить завжди готовитись. Спокійне існування не є у нашій перспективі. Многая літа, СКУ!
Автор:
Аскольд Лозинський, Нью-Йорк
