14 березня в Україні відзначають день українського добровольця. І це не просто чергова пуста дата в календарі. В нашій військовій історії саме добровольці надавали постійного імпульсу боротьбі за українську державність у ХХ столітті. Першим проявом потужного українського добровольчого чину стали Визвольні змагання 1917-1921 років. Всі пам’ятають січень 1918 року, коли загін студентів-добровольців вирушив до станції Крути, щоб стримати наступ більшовиків на Київ. Майже через рік на іншому боці країни добровольці-січовики взяли під контроль Львів, проголосивши Західноукраїнську народну республіку. А коли видавалося, що українська справа вже остаточно програна, то саме добровольці, вирушаючи в Перший та Другий зимові походи армії УНР, нагадали, що Україна ще існує і бореться.
А потім була Друга Світова війна, коли українські добровольці штурмували мобілізаційні пункти, щоб стати до лав дивізії “Галичина”, чи свідомо йшли в ліс, обираючи життя повстанця в загоні УПА. Різні шляхи, різні засоби, але мета одна – Українська держава.
Тоді Україна програла, ставши часткою СРСР, і лише в 1991 році отримала справжню державність. Отримала мирно, без боротьби, при чому багато хто навіть до кінця не усвідомлював, що це значить – бути громадянином незалежної країни. Тому статус “молодшого брата” влаштовував переважну більшість населення. Так, тишком-нишком, дожили до 2014 року, коли Україна опинилася на межі, за якою вже нічого не було, крім сумнівного статусу окремого федерального округу РФ.
Саме добровольці тоді першими встали на захист України. Блискавична швидкість, з якою виникли десятки різноманітних добровольчих батальйонів не може не вражати. І фактом є те, що саме ці батальйони здобули перші українські перемоги, в час, коли значна частка армії і міліції опустили руки, коли видавалося, що все втрачено, а існувати країні залишилися лічені дні. Достатньо згадати, як батальйон “Азов” відбив у ворога Маріуполь, а потім утримав місто, здобувши тим самим перемогу стратегічного масштабу, яка сплутала усі ворожі плани, і була несподіванкою навіть для офіційного Києва.
Добровольці творили і творять нашу історію, борючись за Україну в найбільш критичні моменти, коли мало хто вже сподівався на краще. І нехай їм не завжди вдавалося досягти перемоги, а чимало їх загинули в боротьбі, проте їх бойовий та героїчний чин є потужним бойовим кличем, всупереч традиційних українських скиглення і журби. І цей добровольчий порив це і є та Україна, про яку ми всі мріємо.
Більше того, сучасний український добровольчий рух показує, що українська національна ідея не перебуває десь на маргінальному рівні (чого б дуже хотілося б певним суспільно-політичним колам), а є потужним важелем суспільної думки. Саме добровольці довели факт її існування, підхопивши «ідею і чин» у попередніх поколінь борців. І саме вони зараз є силою, що змінює країну і суспільство.
Наразі, коли в полум’ї боротьби народжується нова українська нація, ми потребуємо нового символізму, що допоможе позбутися старих стереотипних уявлень про українців, які зазвичай ґрунтуються на нав’язаному комплексі меншовартості. Тому день добровольця в сучасній України є одним з ключових свят, навіть якщо ви цього ще не усвідомлюєте. Бо це свято вільної країни, що символізує собою нову Україну, нехай вона лише тільки в стадії становлення.
Роман Пономаренко
Кандидат історичних наук, письменник.
