У липні 1914 р. окупаційний російський уряд закрив українську газету “Рада”- останню, що виходила українською мовою.
Із початком Української революції відбувається відродження української преси, починають виходити державні, партійні, військові, профспілкові, релігійні, кооперативні та спеціалізовані газети. Зокрема, рупором українських урядів були “Вісті з Української Центральної Ради”, “Вісник Генерального Секретаріату”, „Вісник Ради Народних Міністрів“, „Державний вісник“. Друкованими органами політичних партій і громадських організацій були „Відродження“ і „Боротьба“ (Київ), „Вільне життя“ (Одеса), „Вільний голос“ (Полтава), „Волинська народня газета“ (Житомир), „Земля і воля“ (Харків), „Наш шлях“ (Кам’янець-Подільський) та інші. Зокрема, свої друковані органи мали найвпливовіші в Україні політичні партії: Українська соціал-демократична робітнича партія – „Робітнича газета“, Українська партія соціалістів-революціонерів – “Народна воля” і “Боротьба”, Українська партія соціалістів-федералістів – “Нова Рада”. За даними істориків, у 1917-1921 роках у 114 містах України виходили майже 770 видань. Одним із найвідоміших публіцистів доби революції був Сергій Єфремов, якого сучасники називали “совістю української нації”. Майже на кожну важливу подію суспільно-політичного життя він відгукувався статтями. У 500 числах газети „Нова Рада“ вийшли близько 1 тис. публікацій Єфремова. Вагомими голосами суспільної думки були Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Андрій Ніковський, Христофор Барановський. Абсолютна більшість публікацій у пресі, окрім новин і законів, стосувалися проблем відродження української мови, літератури й мистецтва, становленню початкової, середньої, вищої школи й науки, газетної і видавничої справ.
26 березня 1918 р. Рада Народних Міністрів остаточно затвердила статут Українського телеграфного агентства, історичного попередника сучасного „Укрінформу“, головою дирекції якого згодом обрали С. Соколовського. За гетьмана Павла Скоропадського, із травня до листопада 1918-го, головою Української телеграфної агенції був Дмитро Донцов, громадський діяч, філософ публіцист і літературний критик. Одночасно очолював Бюро української преси, що координувало діяльність друкованих видань. Розташовувалися УТА і БУП у Києві на Хрещатику, 25. Українське телеграфне агентство працювало також за часів Директорії УНР. Інформаційну службу мала і ЗУНР. Її функції виконувала редакція газети “Стрілець”.
“Український часопис скоро став щоденною потребою не тільки інтелігента, а й малоосвіченого селянина і робітника. Замість товстих літературно-наукових журналів і фахових видань постають живі політичні часописи, які висвітлюють громадське життя з погляду не тільки національного, а й партійного. Нова українська преса, присвячена головно великим завданням революції й будівництву нового життя на Україні, вона захоплюється й захоплює читачів біжучими питаннями й вимогами хвилі, вона жива, переповнена гарячими міркуваннями й дискусіями. Не знаючи цензури, вона свобідно може висказувати свою гадку, й тому не диво, що загал рветься за нею, що з глухих місць упоминаються за часописами, що нечувана річ, українська преса часто подибується у прохожих і проїзжих. У більших містах українська преса знаходить доступ і до всіляких кіосків і на вулицю для дрібної продажі”
Зенон Кузеля. “З культурного життя України”
Джерело: memory.gov.ua