Комуно-російський Дід Мороз за часів радянщини – пряма підміна Святого Миколая. Адже в “країні войовничого атеїзму” немає місця для святих. Для чого українському суспільстві нав’язували і ще досі російськомовні та українофобське населення нав’язує цього “совєцького” персонажа алкоголічної зовнішності (дєдмороз – красний нос) написали для #ВимкниРосійське подружжя Dmytro Zhmailo та Alina Ponypaliak:
Зі слов’янської міфології нам відомо, що Дід Мороз – це не “добрий дід”, який направо й наліво роздає подарунки. Це – злий дух лісу. Люди спеціально вішали яблука на узліссях, щоб задобрити злого Діда Мороза, щоб він не їв дітей, які приходили до лісу по хмиз.
Реінкарнація ж Діда Мороза як “доброго персонажа” вперше відбулася у Радянському Союзі у 1937 році. Це був час “великого терору” в СРСР, коли відбувалися наймасштабніші репресії. Більшість людей жили в постійному страху, що кожен з них може бути наступним, до кого завітають НКВД-исти. Також це був пік боротьби радянської влади з Церквою, що, не дивлячись на своє нелегальне становище, зберігала великий вплив на людей. В таких умовах комуністам конче необхідно було якимось чином замінити наявні церковні традиції, пов’язані зі святкуванням Різдва.
Тому, в 1935 році соратник Сталіна Павло Постишев виголосив тезу щодо необхідності святкування не церковного Різдва, а Нового Року. З новими радянськими традиціями та для нових радянських людей без національної ідентичності, яка незабаром мала бути стерта. Основна мета цього задуму була проста: витягнути з свідомості християнських святих, які були пов’язані з різдвяними традиціями і замінити їх атеїстичним і водночас традиційними персонажами. Саме так, з пера партійних функціонерів, з’являється Дід Мороз.
Урочистий дебют нового радянського персонажа Діда Мороза відбувся у 1937 році в Кремлівському палаці. Він дав дав старт масовим святкуванням Нового року від Камчатки до Збруча та формуванню нової суто совєцької а потім і російської традиції. Тоді різдвяна ялинка стала новорічною, на зміну куті прийшов “салат олів’є”, а замість узвару – “савєцкає шампанскоє”. І це – зовсім не перебільшення, адже навіть новорічне меню затверджувалося на рівні комуно-російською владою ЦК КПРС.
Ну і, звісно ж, Дід Мороз як справжній представник радянської влади, роздавав подарунки винятково слухняним хлопчикам та дівчаткам. Адже слухняність стала головною рисою нової радянської людини.
Натомість символічна постать Святого Миколая в Україні: незламної віри, справедливості, сили духу була примусово стерта російською владою.
Нам час повертатись до європейської традиції – вона є нашою.
Взагалі, Святий Миколай є символом християнської доби. Однак, по всій Європі у часи Реформації, коли засуджувалося шанування святих, святого Миколая замінили новонародженим Ісусом. А подарунки, саме від його імені, дарували на Різдво Христове. З приходом Контрреформації, традиція дарувати подарунки від імені Миколая, а не Христа, знову відродилася.
Святий Миколай був незручним і для совєтів – він мав зовсім чужу для атеїстів ідейну основу та традицію. У Миколая був свій почет, і, згідно вірувань, у нього була книга вчинків людей. Тому, можна просити у Миколая хоч золоті гори, але якщо ви не заслужили – нічого не отримаєте.
В Україні День Святого Миколая так само був тимчасово стертий маховиком комуністичних та російських репресій, разом з Різдвом. І, лише з відродженням сучасної української Незалежності, відродилося і це свято. За традицією, напередодні вночі (19 грудня – православні, 6 грудня – у християн Європейського світу) під дитячими подушками з’являються подарунки від Святого Миколая. Діти та дорослі вірять у диво, що вершить святий Миколай, адже у всьому світі він є прикладом незламної віри та милосердя.
Святкування Різдва було офіційно комуно-російською владою в Україні заборонено, а подарунки українські діти під час окупації почали примусово отримувати вже не 6 чи 25 грудня, а 1 січня.
Насправді, історія України в цьому сенсі є чи не унікальною – фактично з повного забуття та тотальної багаторічної заборони традиції святкування Різдва та Святого Миколая відродились. Це – генетична пам’ять Української Нації. І це – свідчення потреби нашого суспільства повернутися до духовного.
Нині ми – вільна Нація, вільна Україна і кожен сам може визначати свій світогляд і свою віру. Цьогоріч, як і попередні 5 років, багато українських воїнів знову зустріли свято Миколая в окопах на сході України, боронячи свободу.
Святий Миколай та Санта Клаус – це різні персонажі чи їх все-таки об’єднує приналежність до релігії?
В ХІХ столітті образ святого Миколая перестав асоціюватися напряму зі святим. У цей час саме набирає популярності абсолютно комерційний та карикатурний образ Санта Клауса, який дуже полюбився на Заході. Це був період, коли в силу політичних та релігійних обставин суспільству треба було запропонувати так званий конфесійно коректний персонаж. І ним став Санта Клаус. Тож його поява, радше, вимога часу.
І тут варто згадати і більшовицького Діда Мороза. Власне одна з причин його появи – самоідентифікуватися від вже згаданих символів Заходу.
Загалом в історії культури України стався унікальний випадок, коли фактично із повного забуття та тотальної багаторічної заборони відродилися традиції святкування Святого Миколая та Різдва. Це й є генетична пам’ять, це потреба суспільства повернутися до духовного. А також можливість обирати свято за власним смаком без насильного нав’язування.
Історія ж про Діда Мороза та Святого Миколая – всього лиш черговий привід замислитися. Хто ми: борці з любов’ю та милосердям у серці, чи безликі обивателі, готові до послуху?
