Рівно 30 років тому в листопаді 1993 року секта, яка називала себе “Білим Братством”, або Юсмалос, зібрала велику кількість своїх прихильників на Софійській площі у Києві. Вони захопили Софійський собор (де-факто просто увійшли) і почали там “богослужіння” на честь «кінця світу”, який передрекла очільниця секти, журналістка з Донецька Марина Цвігун, яка узяла ім’я Марія Деві Христос і називала себе втіленням Бога на землі – “Матір’ю” і “Сином” в одній особі. В реальності цю харизматичну, освічену і явно божевільну жінку використовував “сірий кардинал” секти – її тодішній чоловік Юрій Кривоногов, він же “пророк Юоанн Свамі”.
Не збрешу, якщо скажу, що у 1992-1993 роках обличчя “Марії Деві” було найбільш впізнаваним на території України. Принаймні, в Києві “братчики” заклеїли листівками з її зображенням та її віршами буквально все. Вони примудрялися клеїти листівки на стіни будинків на кількаметровій висоті, щоб їх не одразу зривали. У щоденному виснажливому двобої двірників з «братчиками» перемагали однозначно останні. Клеїли найчастіше “дідівським способом” – мука+вода, тому листівки підлягали зриванню у майже непошкодженому вигляді і долучалися до колекції. Десь вони є в мене і досі.
Часи тоді, одразу після розпаду СРСР, були абсолютно дикі. Дезорієнтовані люди, не навчені жити своїм розумом, шукали собі месій і були готові повірити у будь-яку маячню. Телеекран заполонили шарлатани-екстрасенси на кшталт Кашпіровського і Чумака. Зараз цього лайна теж повно, але тепер воно більш як безневинна розвага для малоінтелектуальних людей, а в ті часи все було всерйоз, трагедійно і пафосно.
За «Марією» йшла переважно молодь. Вони втікали з домів, прихопивши на користь «братства» гроші й дорогоцінності батьків, і ставали «мандрівними проповідниками». 14-річну мене тягнуло до них, як магнітом. Звичайно, повірити у їхнє абсолютно божевільне вчення я, мабуть, не змогла б і будучи вдвічі молодшою; здоровий цинізм, присутній в мені від народження, все життя рятує від шахраїв. Але ореол таємничості, забороненості, самозречення й небезпеки діяв на мене, домашню дитину з нудним життям відмінниці, як запах здоби з корицею на людину, що три дні не їла.
Я була впевнена, що все “цікаве” дісталося попереднім поколінням, я реально до 25 щиро вірила, що проживу нудне нікому не цікаве життя, нічого не побачу, ні в чому не візьму участь. Зараз несу спокуту за те, що не молилася.
…Завдяки “братчикам” у мене з’явився перший досвід міського висотного лазіння – я полювала на їхні листівки, як затятий колекціонер. Видряпувалась туди, куди зараз точно побоялася б. Пам’ятаю, як одного разу балансую на виступі стіни на 4-метровій висоті – зриваю листівку. Внизу ідуть дві жіночки, бачать цю сцену і приймають мене за “братчицю”, яка ту листівку клеїть. А люди середнього віку тоді дуже боялися, щоб їхні діти не втекли у “Братство”.
“Ти що там клеїш? – починає кричати одна. – А ну злазь, я зараз міліцію викличу!”. А друга: “Тихо, тихо, пішли звідси, вона проклясти може!”.
Писали тоді і пишуть зараз, що 10 листопада 1993 року «братчики» мали намір вчинити на Софійській масове самоспалення. Наскільки я зрозуміла, це версія поліції чи спецслужб, яка не відповідає дійсності. В реальності ж вони, вочевидь, проводили звичайний «смотр» своїх сил і ресурсів.
Як би там не було, поліція провела масові затримання (всього було затримано більше 600 братчиків). Коли все це відбувалося, я була в школі. Почувши про “побоїще на Софійській”, втекла з уроків і летіла туди як навіжена. Бігти було всього десь 5-7 хвилин, але я все одно спізнилася – побачила тільки очеплену поліцією площу…
В тюрмі “братчики” голодували, молилися, представлялися виключно “духовними” іменами і проповідували кінець світу, фанатизм зашкалював. Згодом їх відпустили. “Марії Деві” дали 4 роки колонії, “Юоанну Свамі” – 7. Ще у в’язниці вона нарекла колишнього чоловіка слугою антихриста, розійшлася з ним, і відтоді його сліди загубилися, бо він відмовився від сектантства і веде нині непублічне життя. “Марія” ж, вийшовши з тюрми, повернулася до своєї секти, але, звичайно, колишнього впливу і популярності вона ніколи вже більше не мала.
Змінивши ім’я на “Вікторія Преображенська” (бо під колишнім, усім відомим ім’ям їй відмовлялися надавати галереї для виставок її картин), очільниця секти модернізувала і своє вчення. Якщо раніше воно базувалося на християнстві з домішками східних релігій, то тепер у ньому довільно перемішані всі релігійні і містичні теорії, що коли-небудь існували на планеті Земля.
Сьогодні Марині-Вікторії 63 роки. Вона живе у Москві, несе людям «космічне знання», називає себе месією Русі, яка повинна повернути Україну до Росії, бореться проти глобалізації, чипізації і рептилоїдів (це не гумор і не перебільшення) і дуже ображена на «сили зла», які продовжують її переслідувати.
Вона пише вірші – недостатньо сильні, щоб прославитись як поет. Малює тисячами «містичні» картини посередньої якості. Танцює східні танці. Співає і пише музику (ну, тут я не знавець). Видає журнали і книги, пише статті, в яких, зокрема, відкриває людям таємницю, що через те, що Україна зреклася її, не настав рай на землі, а почалася велика війна, в якій вже загинуло “більше третини мільйона” українців і “майже 20 тисяч” росіян. Здогадуєтесь, звідки у неї цифри втрат, а також гроші на галереї і видавничу діяльність?
Якщо вірити Вікторії, вона – жіноча іпостась Бога (певніше, усіх “світлих” богів усіх релігій), а є також жіноча іпостась темних сил, яка теж уже воплотилася на землі і готує грунт для приходу антихриста. І це ніхто інша, як Юлія Тимошенко. Як любитель прикладної психології я насолоджуюсь, спостерігаючи загорнуту в містичні псевдотеорії неприховану заздрість творчої жінки, популярність якої давно минула, до своєї ровесниці, яка змогла багато років протриматись “на плаву”. Саме завдяки зусиллям Вікторії “антихристку” вдалося свого часу запроторити за грати, і Вікторія тоді публічно передрекла, що якщо вона коли-небудь вирветься звідти, то почнеться велика війна. Пророчиця, що поробиш.
Спогади/коментарі дописувачів О.Б.:
Джерело: https://www.facebook.com/photo/?fbid=6863166497074326&set=a.156417917749251
