Александр Вінерберґер був покликаний на служби до армії Австро-Угорської імперії під час Першої світової війни. У 1915 році він потрапив у полону в Росії та вимушений був залишатися в СРСР до 1934 року. Там він працював як інженер-хімік, спеціалізуючись на вибухових речовинах. У Радянському Союзі Вінерберґер навіть заснував хімічні підприємства. У 1933-му його призначили технічним директором фабрики в Харкові, там він і став свідком штучного голоду, влаштованого радянською владою, геноциду українців – Голодомору. Він зробив фотоапаратом Лейка близько 100 світлин, автентичність яких підтверджена. Вони є правдивими зображеннями тих приголомшливо жахливих подій. Підписи до фото засновані на нотатках їхнього автора.
Змучене населення втратило будь-який інтерес до картин вихолоджених і вмираючих людей на вулицях міста
Жінки розмовляють про свої буденні справи на тлі трупу людини, померлої від голоду
Черги напроти пункту видачі молока
На харчовому ринку в Харкові. Кожна пляшка молока, яку відчайдушно стискають у руках, є дуже цінним надбанням
Трупи померлих українців від голоду на вулицях Харкова викликають у перехожих принаймні співчуття
Голод примушує українських селян мігрувати
Безпритульні українські діти сидять на купі каміння
Голодуюча українська дитина лежить на вулиці міста…
У відчаї жителі Харкова взяли в облогу порожній торговельний кооператив «Хаторг». Тут роздавали їжу.
Українські жертви російських звірств, Харків 1933.
Трупи українців від голоду лежать обабіч вулиць.
Труп українця, який помер від штучного голоду, організованого комуно-російським режимом.
Трупи українців, які померли від штучтого голоду, ховають у колективних могилах.
