9 серпня лідер Норильського повстання у таборах ГУЛАГУ (1953 року) Євген Степанович Грицяк відзначає 90-річний ювілей. Вітаємо!
Існує таке поняття — «моральні авторитети». Так прийнято називати людей, які силою своєї принципової позиції, життєвої мудрості і багатого досвіду доносять суспільству правильні і своєчасні сигнали. У розвинених країнах до голосу цих людей прислуховуються, і саме вони визначають «траєкторію» руху держави. В Україні, на жаль, інакше — моральні авторитети є, але ніхто не слідує їхньому прикладу. І часто суспільство просто не знає про подвиги і позицію цих людей. Одним із таких непочутих і нерозпитаних до кінця авторитетів, безумовно, є Євген Степанович Грицяк — лідер Норильського повстання у таборах ГУЛАГу 1953 року, багаторічний в’язень радянського тоталітарного режиму, глибокий інтелектуал, друг і читач «Дня».
Сьогодні, 9 серпня, «український Ганді», як його у редакції «Дня» назвала відома правозахисниця Мрідула Гош, відзначає свій 90-річний ювілей. Помпезно святкувати Євген Степанович не планує. Це – не його стиль, привертати до себе увагу. Але гостям завжди радий. Зізнається, що планують приїхати побратими з районного центру Снятина, будуть гості зі столиці. «Всіх, хто щиро приїде – прийму і нагодую, — говорить ювіляр. — Але святкування як такого не заплановано – хворію, заслабкий вже. Мала бути презентація мого перекладу книги «Автобіографія йога» Парамаганси Йогананди в Снятині. Але відмовився. Дуже слабкий. Якщо чесно, дивлячись на ситуацію в країні, розумієш, що зараз не до святкувань. Я просто бачу і відчуваю, що Росія готує проти нас серйозну провокацію, а можливо, й повномасштабну війну. Нам требу бути готовими, більшу увагу приділяти збройним силам, належно фінансувати армію, не грабувати її. Тільки сила може сьогодні зупинити Росію. Сила і готовність боротися до кінця. Треба розуміти, що перспектива майбутнього України на 20-30 років уперед залежатиме від нинішнього 2016 року. Як себе поведе влада, чи продемонструє готовність відстоювати свої принципи та стандарти, передовсім, у протистоянні з Російської Федерації, – від цього залежить майбутнє на десятиріччя. Головне – не боятися. Знаєте, під час повстання підходить до мене один хлопчина і каже – нам треба поговорити, але так, щоб ніхто не знав і не бачив. Я обрав місце в лікарні, під сходами – там темно і безлюдно. Він прийшов і каже: що ти робиш?! Тебе ж розстріляють. Навіщо ця жертва? Мовляв, нехай москалі самі скидають свого «царя». Вони його піднесли, збудували «імперію зла» – нехай тепер валять. Нас, мовляв, українців, вже й так багато розстріляли, смертей більше не треба. Я одразу відповів: на смерть нікого не веду, а собою пожертвувати маю право, бо знаю, що правда за мною, і не боюсь чесної боротьби. Думаю, що сьогодні це правило також може бути прикладом. Політв’язнів було майже 20 тисяч, українців серед них – половина по відношенню до решти. Тоді варто було, щоб українці не мовчали. І сьогодні простий український народ, але правильно зорганізований, має об’єднатися і сказати своє слово».
Спосіб життя, мислення, прагнення і здатність до самоосвіти Євгена Степановича Грицяка надихають і мають стати прикладом для всіх українців, особливо в складний час — «визначення траєкторії розвитку», який зараз переживає наша країна.
«ЗАРАЗ СУСПІЛЬСТВУ ПОТРІБНЕ ПОВСТАННЯ ДУХУ»
Михайло Ткачук, режисер, автор циклу фільмів «Загадка Норильського повстання»:
— Я називаю Норильське повстання класичним вибухом історії, тому що його можна відчувати по-різному, відкривати нові грані. Так, спочатку я був вражений, що у таборах ГУЛАГу у нестерпних умовах життя люди зважилися на спротив, потім запитав себе: у кого вистачило духу? Виявилося, що 70% повсталих були українцями. І нарешті відкрив для себе велику постать Євгена Грицяка. Він очолив повстання у своєму четвертому таборі, усвідомлюючи, що тим самим підписує собі смертний вирок. Але як він писав: «Розумію — якщо не я, то нічого не буде».
Водночас він провів це повстання так, що в нього у таборі майже ніхто не загинув. Тому що внутрішньо був вихований і налаштований з ідеєю, що найголовніше — зберегти людей та український генофонд. Грицяк взяв за правило — перемога не в тому, щоб прийняти героїчну смерть, а щоб вижити заради майбутнього. Адже найбільше життя українця потрібне його Батьківщині. Ці ідеї не були в нього теоретичним конструктом, вичитаним у Толстого або Ганді, а прийшли до нього самі. І це — справжній спротив духу. Я написав сценарій до фільму, який поки ще не вдалося реалізувати, «Ганді зупинився в Усті» — за аналогією до відомого італійського фільму «Христос зупинився в Еболі». Ісус ніколи не зупинявся в цьому невеличкому містечку, це образна система, але дуже влучна.
В сучасному українському суспільстві тим паче потрібне таке повстання духу. Українці розбрідаються світом, їде перспективна молодь, і в цьому велика біда і трагедія нашої нації. Треба мати відповідальність залишитися, поставити собі питання Грицяка: «Якщо не я, то хто?».
Норильське повстання — невід’ємна частина ланцюга українського спротиву. Видатний волинянин Євген Сверстюк розповідав, що і для шістдесятників це повстання було мотивуючим прикладом: «Коли нас запихали у табори, ми згадували Норильськ і трималися, адже там умови були незрівнянно гіршими, а люди зважилися на супротив». Вважаю за потрібне зробити реальністю «вулицю Норильського повстання», щоб пробуджувати допитливість у громадян і спонукати дізнаватися більше про цю сторінку історії.+
Грицяк і зараз продовжує надихати — своїм прикладом показує, що можна на високому рівні оволодіти англійською, зайнятися фізичним і духовним вдосконаленням шляхом практик йоги. Якщо в нього запитати сьогодні, що ви вважаєте найбільшим досягненням свого життя, він скаже — видання книги «Автобіографія йога» українською мовою. Вдумайтесь, він поклав чимало років свого вільного життя на те, щоб у далекому Лос-Анджелесі вийшла книга про ці духовні практики рідною мовою. Це робота Парамаханса Йогананда, що перекладена вже багатьма мовами світу, в тому числі вже давно і російською, але не українською. І Грицяк бився за це. Тепер переклад Грицяком цієї книги визнано кращим у світі, таким, що найадекватніше передає сутність ідей відомого йога. Причому на всіх перекладах не зазначають імен перекладачів, але в українському вказали Євгена Грицяка за найвищу якість.
«ЄВГЕН ГРИЦЯК — ВОЛЬОВА, СМІЛИВА І РІШУЧА ЛЮДИНА»
Левко Лук’яненко, український дисидент і громадський діяч:
— Я познайомився з Євгеном Грицяком у 7-му Сосновському таборі, у Мордовії. Ми були досить добре знайомі, хоч працювали на різних роботах і мешкали у різних бараках. Попри це часто зустрічалися, розмовляли про свою боротьбу, одним словом — вели звичайне «зеківське» життя. Це — вольова, смілива і рішуча людина. Він тоді займався йогою, загартовуючи таким чином свій дух. При зустрічі розповідав про свою справу, Норильське повстання і вразив мене завзятістю, можна сказати безстрашністю. Запам’ятався мені один епізод. Після початку повстання 1953 року до табору приїхало вище керівництво. І постало питання, аби хтось із політв’язнів вийшов і пояснив вимоги бунту. У цей момент всі у строю притихли і завмерли, побоюючись розстрілу за інакодумство. А вийшов до комісії саме Грицяк і розповів про претензії в’язнів. Розумів, що його можуть застрелити, однак все одно вийшов. Я шаную Євгена Степановича. Ця людина ніколи не могла написати розкаяння чи просити пробачення, каятися перед Імперією. Він — принциповий, гордий, з почуттям власної ваги. Цим заслуговує мою повагу і пошану всіх українців.
«УКРАЇНЦІ ЗДАТНІ ПОДОЛАТИ СТРАХ»
Мрідула ГОШ, голова правління Східноєвропейського інституту розвитку:
— Доки його не побачити, не поспілкуватися з ним, не віриться, що поруч з нами є така людина! Так сталося зі мною. Прочитавши його біографії, численні інтерв’ю і спогади — це усе завдяки газеті «День», — я намалювала собі певний образ. Йдеться не про зовнішній вигляд, я бачила фільм про Норильське повстання за його участю. Зрештою, побачила його у 2013 році на передодні відзначення 60-річчя Норильського повстання у місті Івано-Франківськ. Часто буває, що кольори фантазії яскравіші за реальність. Тут скоріше було навпаки. Не потрібно їхати до святих місць, через гори і океани, а тут в Україні є свята людина — скромна, тиха, небагатослівна, але надзвичайно мудра і духовна.
Приклад і постать Євгена Грицяка як ніколи актуальна, коли Україна перебуває на критичному етапі розвитку її державності, коли по-новому переглядається минуле, оприлюднюють архівні факти про систематичне знищення українського народу і державності, коли сьогодні, через втрату тисяч життів, Україна глибоко осмислює цінний досвід боротьби за права і свободу попередніх поколінь.
Грицяка треба пам’ятати, тому що він був першим, хто очолив перший ненасильницький рух проти тоталітарного свавілля у Горлазі далекого 1953 року. Він — перший в’язень Кремля, що очолює довгий список, тих, кого вже звільнили, і тих, хто ще чекає на звільнення. За оцінкою історії, він — Перший Герой України! Але не маючи такої нагороди і офіційного титулу.
Треба не просто його пам’ятати і нагороджувати, а треба вивчати, аналізувати як одну з феноменальних історичних постатей, які творили історію України ХХ сторіччя.
Для мене Євген Грицяк — це персоніфікація незламності духу, у чому лежить ключ до визволення як індивіда, так і цілого народу. Справжня незалежність — це не мілітарна перевага, а духовне, інтелектуальне і культурне відродження. Він пережив багато. Мужньо пережив цинічне повторне ув’язнення, численні знущання і приниження. Знаходив сили закінчити формальну середню освіту, але для світу він зробив велику справу.
Не маючи поруч великої кількості йога-студій, аксесуарів та інших предметів для йоги, він опанував складні вправи пранаями самостійно для лікування свого жахливого стану здоров’я і зміцнив його. І тут не закінчується його боротьба. Він інтелектуально і духовно розвивається, вивчає англійську мову у колонії і так володів нею, щоб читати і перекладати найвідомішу літературу з йоги «Автобіографія йоги» Парамаганси Йогананди. Книга була видана 2015 року у США. Прикро, що в Україні її немає у продажу. А треба було б.
Прикладом свого життя Євген Степанович довів, що українці здатні подолати страх. Вони можуть опиратися і з розумінням застосовувати мирні, ненасильницькі методи боротьби за права людини, всупереч кремлівській пропаганді про фашизм. Причому до ненасильницької філософії він ставиться з мудрістю, а не фанатизмом. Євген Степанович говорив, що проти військового нападу і втручання Росії не можна чинити дії лише ненасильницьким шляхом. Згадую історію своєї країни, Індії. Так, ненасильницький рух Ганді був основним і привів країну до незалежності, хоча під час розділу Індії крові не було мало. Але, після усього цього, країна не відмовилася від курсу сильної армії і озброєнь, наголошуючи на агресивності сусідів.
Найважливіше — вражає його чесність і порядність. Він живе скромно і тихо, не має мотивів щодо власного збагачення, самореклами або пошуку слави.
Чи не тому за 25 років незалежності про «українського Ганді» мало знають в Україні, окрім публікацій у газеті «День» ще з 2009 року, інтерв’ю у День-ТВ або фільми про нього і про Норильське повстання, створені режисером, лауреатом Шевченківської премії Михайлом Ткачуком. Згадала слова Тагора: «Ми шукаємо багато пригод, стрибаємо через гори, океан, море, шукаємо велич природи, великі досягнення, а забуваємо помічати красу роси на кінчику пшениці на своєму рідному полі». Час уже помічати цінності, що поруч.
Вадим Лубчак
Многая благая літа, Євгене Степановичу!
Джерело: http://day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/gandi-zupynyvsya-v-usti
