Дотеперішня неоколоніальна державність України характеризувалася тим, що Київ не мав повноцінного контролю над Кримом. Замість потужного українського флоту ми мали московський флот. Замість ювелірної зачистки Криму від московської агентури та зорієнованих на Москву політичних середовищ ми мали Крим у якості бастіону московського шовінізму. Замість забезпечення потреб кримсько-татарського народу (а відтак – ще більшої лояльності кримських татар до Києва) ми мали нехтування цими потребами. Замість продуманої політики дерусифікації Криму (його української колонізації, заохочення репатріації росіян, підвищення ваги неросійських національних меншин тощо) ми отримали те, що значна частина населення Криму лиш чекала анексії.
Крим має надважливе значення для української державності. Його наявність у складі території України в дотеперішньому, про-московському, форматі – це чинник тиску і, фактично, контролю з боку Кремля. Натомість повноцінне володіння Кримом – це запорука державної міці Києва. Наприклад, сильний український флот у Криму і наявність відповідних військово-політичних домовленостей із Грузією могли б вирішити питання Абхазії (і, потенційно, Південної Осетії) так, як це було вигідно Тбілісі та Києву. В усякому разі, те що під час військового конфлікту 2008 року з українського Криму рушали на схід не українські, а московські кораблі, є аномальним явищем, є ілюстрацією того, що неоколонія під назвою «Україна» існує, не рахуючись із власною геополітичною природою.
Для України володіння Кримом – це, по-перше, ознака здоров’я, цілісності її державного організму. Україна без Криму – це каліка. По-друге, Крим – це інструмент влади у Чорноморському регіоні. Крим врізається у простір Чорного моря так, неначе хоче опинитися в самому його центі, аби звідти променіти на всі навколишні країни. Примикаючи до материкової України з її величезною береговою лінією, Крим ніби говорить, що саме ця країна повинна домінувати в регіоні.
Вихід до Чорного моря московської імперії – це аномалія, протиприродний стан речей. Відтак, Україна, борючись проти московського імперіалізму і змагаючись за «право первородства на Сході Європи» (Д. Донцов), має прагнути повністю усунути російський чинник з Чорноморського регіону (свого часу це чудово збагнув Юрій Липа: «Не відокремлення України від Росії є нашою головною метою, а витіснення її з Чорного моря»).
Зі статті Ігоря Загребельного “Простір української Реконкісти”, липень 2014 р.
