До безвізового режиму з ЄС можна ставитися по-різному. Для значного відсотка наших співгромадян ця тема є (або, принаймні, мала би бути) байдужою — вони зайняті проблемою “виживання” в нинішніх економічних умовах. Певне число українців безперечно може бути зацікавленим у безвізовому режимі — робочі поїздки, туристичні подорожі тощо. Нарешті, не слід забувати про небезпеку, яку несе з собою відкриття кордонів ЄС, — демографічну небезпеку. У разі відміни віз нас чекає нова хвиля трудової міграції, яка неодмінно призведе до погіршання демографічної ситуації.
Днями П. Порошенко декілька разів пафосно висловився щодо надання Україні безвізового режиму. Передусім учора, 18 грудня: “Без жодного перебільшення, це величезна перемога України, кожного з вас, з якою я всіх вас щиро вітаю. (…)
Разом ми вибороли для громадян України заслужене право на вільні безвізові поїздки до країн Євросоюзу”. Рівень пафосу такий, ніби Україна здобула якусь стратегічну перемогу, котра золотими літерами буде вписаною у новітню історію.
За пару днів до цього, виступаючи у Брюсселі, Порошенко взагалі дозволив собі сказати те, що дуже важко прийняти і якось виправдати з точки зору здорового глузду і адекватного рівня національної самоповаги. Йдеться про тезу, згідною з якою українці “заслужили” (sic!) безвізовий режим своєю кров’ю (sic!). Дослівно: “Українці — відповідальна нація, яка заслужила на безвізовий режим не тільки своїми діями, але й кров’ю заради європейської інтеграції”.
Мені важко уявити дурня, який проливатиме свою кров, ризикуватиме життям заради безвізового режиму. Мотиви українців, які добровільно пішли на війну, різні. Різним є ракурс патріотизму. Хтось ішов захищати рідну сім’ю і домівку. Хтось мріяв про продовження революції після відбиття агресії. Хтось керувався насамперед почуттям справедливості. Хтось просто мріяв про війну. Хтось поставився до війни як до можливості служіння величній “абстрактній ідеї”. Мотиви були різними. Але мені важко уявити людину, котра свідомо ризикуватиме життям заради чогось приземленого на кшталт безвізового режиму.
Хто дав цинічному кондитеру право апелювати до пролитої українцями крові та ще й спекулювати на цій темі у власних демагогічних цілях? Ніхто. Просто він звик не церемонитися, коли йдеться про інтереси його бізнесу.
З іншого боку, надання Україні безвізового статусу (якщо таке відбудеться) дійсно буде окроплене кров’ю. Але це буде профанація і фарс. Цілком природно, коли народ іде на жертви заради власної свободи, величі, забезпечення національних інтересів. Велична мета виправдовує і освячує багатотисячні жертви. Проте Порошенко доклав максимум зусиль, аби принесені українцями жертви виявилися марними. Замість повноцінної війни ми отримали криваву виставу, в якій Україна була всього лиш слухняним актором — сценарій писався у Москві, Берліні, Брюсселі, Вашингтоні. Замість зростання рівня українського суверенітету, української геополітичною суб’єктності ми отримали збереження України у якості неоколонії.
Тепер Порошенко знову щось обіцяє для населення цієї неоколонії. Замість того, щоб пропонувати стратегію перетворення України на повноцінну державу. І найгірше в цій ситуації те, що відсутня критична маса українців, які чітко усвідомлювали б протиприродність існуючого стану речей. Хрестоматійні “совки”, які тужать за “коЛбасою по 2.20”, поступилися таким же совковим “єврооптимістам” — адептам безвізового режиму.
Ігор Загребельний
Джерело: https://www.facebook.com/permalink
