Роман Пономаренко, інофрмаційний аналітик, кандидат історичних наук змістовно розказює, що ж саме трапилось в Казахстані за останній тиждень. До речі Роман, на відміну від переважної більшості українських «казахстанознаців», в цій країні бував, причому не лише в великих містах, але і в далекій глибинці, куди іноземці майже не потрапляють.
Переворот в Казахстані та ведення в країну військ ОДКБ – це головна новина початку 2022 року. Повністю деталі подій наразі невідомі, проте аналіз наявної інформації дозволяє зробити деякі висновки.
Заворушення почались 2 січня 2022 року, приводом стало зростання цін на пальне. Цим скористався діючий президент К. Токаєв, який де-факто, займав цю посаду лише декларативно, а вся влада в країні належала першому президенту (з 1991 року) Н. Назарбаєву та його чисельним родичам та ставленикам. Використавши протести, за кілька днів Токаєв повністю усунув від влади Назарбаєва та його людей. Звісно, по добрій волі вони піти не захотіли, тому в деяких містах спалахнули збройні сутички, найзапекліші – в колишній столиці Алма-Аті.
Варто зазначати, що останні кілька років Назарбаєв потроху, але впевнено, обмежував вплив Росії в середині Казахстану. В країні не культивувалась туга за СРСР чи ідея «братніх народів». Проте серед його клану активно поширювався радикальний ісламізм, з певними сентиментами до Талібану. А Токаєв від самого початку обіймання президентської посади декларував намір встановити гарні стосунки з Європою, з одночасним намаганням не сваритися з Росією.
З цього слідує, що усунення Назарбаєва від влади виявилось вигідним Росії. Утім і Токаєв не виглядав надто дружньою фігурою для Кремля. Але коли розпочались заворушення, Токаєв зіткнувся з низькою лояльністю силових структур, оскільки більшість їхніх керівників виявились ставлениками Назарбаєва. Цим, зокрема, пояснюється легке захоплення «повстанцями» арсеналів казахського КНБ та поява на вулицях Алма-Ати банд мародерів, чимало з яких виявились звільненими з в’язниць злочинцями. Тому Токаєву терміново була потрібна будь-яка силова підтримка. Він оголосив «повстанців» «іноземними терористами», і публічно став казати про «вторгнення невідомого зовнішнього ворога». Як наслідок, звернувся до ОДКБ за допомогою, щоб чужими руками придушити опір прибічників попереднього режиму та тих осіб, зокрема, казахських опозиціонерів, хто з різних причин до них примкнули.
Вже 6 січня в Казахстан ввели збройний контингент ОДКБ, який взяв під контроль низку стратегічних об’єктів по всій країні та допоміг придушити опір. Офіційна кількість військових ОДКБ невелика: Росія – 3000, Білорусь – 500, Таджикистан – 200, Киргизстан – 150, Вірменія – 100. Неофіційно, можливо й більша. Наслідком стало остаточне придушення протестів та припинення спротиву, з чисельними людськими жертвами з обох боків. Зауважу, що інші глобальні світові гравці, США та КНР, з приводу казахських подій висловились обережно, мовляв, це внутрішня справа казахів, і «ми не впевненні в законності введення військ ОДКБ». А в ЄС назвали війська ОДКБ «зовнішньою військовою підтримкою» та закликали їх поважати суверенітет та незалежність Казахстану.
В результаті, Токаєв придушив опозицію, але потрапив під вплив Росії. Варто пам’ятати, що Москва традиційно використовує свої війська, які нібито здійснюють «миротворчі місії» в якості інструменту збереження та постійного збільшення власного політичного впливу в регіонах, які мають для неї велике геополітичне значення. Достатньо згадати приклад Грузії. А Казахстан для РФ критично важливий.
Наразі це розуміє і «нова» казахська влада, бо суперечки між Токаєвим та ОДКБ розпочались вже 9 січня, коли прес-секретар Токаєва Б. Уалі заявив, що «миротворчий контингент покине Казахстан за тиждень». Водночас, в ОДКБ повідомили, що «миротворці будуть знаходитися в Казахстані до повної стабілізації ситуації». Проте хто і як саме буде визначати стабілізувалася ситуація, чи ні, в ОДКБ не розповіли. З цього приводу варто процитувати держсекретаря США Е. Блінкена, який ще 7 січня сказав: «урок історії – коли в твоєму будинку опиняються росіяни, їх буває складно примусити піти».
Загалом, важко прогнозувати, як буде далі розвиватись ця ситуація. Очевидно, що казахські силовики, які наразі визнають Токаєва за лідера країни, невдоволені перебуванням в ній іноземних військ, які фактично готові виконувати каральні функції. Реакція основної маси населення Казахстану на це також очевидна, причому байдуже, чи є вони противниками Токаєва, чи прибічниками. Тому існує декілька подальших сценаріїв розвитку подій, часто зовсім протилежних. Утім станом наразі можна впевнено стверджувати, що Токаєв та Казахстан виявились в серйозній залежності від Росії. Будемо чекати на подальший розвиток ситуації.
Все імхо.
Автор
Роман Пономаренко, інофрмаційний аналітик, кандидат історичних наук.
Джерело: Roman Ponomarenko
