Революційні події у Великій Україні, завершення Першої світової війни і розпад Австро-Угорщини активізували український національно-визвольний рух у Західній Україні. Галичина – східна частина австрійського коронного краю – від початку стала ареною суперництва між українцями і поляками. Права на неї заявили Українська національна рада і Польська ліквідаційна комісія. Українці Закарпаття та Північної Буковини тяжіли до своїх братів-галичан, але їхні землі також були об’єктом зазіхання сусідніх держав. Після низки спроб політиків здобути державність ініціативу перебирають військовики. В ніч на 1 листопада, випередивши на одну добу поляків, які теж готували повстання, стрілецькі частини на чолі з Дмитром Вітовським захоплюють найважливіші установи у Львові. “Волею українського народу утворилася на українських землях старої Австро-Угорської монархії Українська Держава. Найвисшою державною властю Української Держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла владу в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави”, – йшлося в оголошеннях, що поширювали містом. Ці події ввійшли в історію як “Листопадове повстання” або “Український зрив”. Українці швидко й рішуче взялися встановлювати владу в повітах краю.
Українська Національна Рада 13 листопада 1918-го затвердила “Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії”. Українська держава отримала назву Західно-Українська Народна Республіка. До моменту зібрання Установчих Зборів функції верховної влади виконували Українська Національна Рада – парламент і Державний Секретаріат – уряд, який очолив правник Кость Левицький. Гербом ЗУНР був золотий лев на синьому тлі, а державним прапором – синьо-жовтий. Територія ЗУНР, яка об’єднувала Східну Галичину, Буковину та Закарпаття, мала площу 70 тис. кв. км із населенням 6 млн осіб. Вона поділялась на 40 повітів та 12 військових округів. Із перших днів влада ЗУНР активно розбудовувала державу. Були ухвалені закони про створення Української галицької армії, тимчасову адміністрацію і організацію судочинства, державну мову і громадянство. Розпочато реформи – запроваджено державну монополію на продаж основних видів промислової продукції і продуктів харчування, введено 8-годинний робочий день та інші. Започатковано зовнішньополітичну діяльність – відкрито низку посольств і дипломатичних представництв у країнах Західної Європи й Америки. Один із найбільших успіхів лідерів ЗУНР – проголошення Акта Злуки 22 січня 1919 р. та об’єднання всіх українських земель в одній державі.
Продовжити розбудову ЗУНР завадила агресія Польщі. Упродовж 1918-1919 років тривала повномасштабна польсько-українська війна. Під натиском переважаючих польських військ, підтримуваних Антантою, в липні 1919-го галицькі війська і уряд ЗУНР змушені були перейти через Збруч у Правобережну Україну. 14 березня 1923-го Рада Амбасадорів Антанти визнала західноукраїнські землі за Польщею.
“Ціла етнографічна українська область в Австро-Угорщині, зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-західна Буковина з містами Чернівці, Строжинець і Серет та українська полоса північно-східної Угорщини творять одноцілу українську територію. Ця українська національна територія уконституйовується оцим як українська держава”
Прокламація Української Національної Ради від 19 жовтня 1918 р.
“Ми свідомі цього обов’язку, який прийняли серед граду куль і незвичайно важливих обставин. Вступаючи в уряд, уважаємо за відповідне зазначити, що стоїмо на демократичнім принципі. Ми вийшли з народу і для народу буде присвячена наша праця”
Із виступу Костя Левицького з нагоди створення Тимчасового Державного секретаріату. 10 листопада 1918 р.
Джерело: http://memory.gov.ua