В День 102 річниці Листопадового зриву представники Організації Українських Націоналістів поклали квіти до пам’ятника сотнику Легіону Українських Січових Стрільців, українському полковнику, команданту Української Галицької армії, Державному секретарю військових справ Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Дмитру Вітовському (*08.11.1887- +02.08.1919), повідомляє інформаційний культурно-історичний вісник JARMART.INFO .
Вшанування пам’яті відбулося в с. Медуха (Івано-Франківська область, Україна).
Відео: https://youtu.be/cbBCjSCbr0Q
Історична довідка
Дмитро Вітовський народився 8 листопада 1887 року у дрібношляхетській родині в селі Медуха Станіславського повіту (нині Івано-Франківська область, Україна), випускник Станіславівської ґімназії та правничого факультету Львівського університету.
Член Головної Управи Української радикальної партії, організатор “Січей”, голова драгоманівської таємної організації, один із найактивніших провідників студентської молоді. Брав участь у боротьбі за створення українського університету, розробив план звільнення з в’язниці Мирослава Січинського, котрий здійснив замах на намісника Галичини графа Андрія Потоцького. За активну політичну діяльність був засуджений та позбавлений старшинського ступеня австрійської армії, якого отримав 1908 року.
В Легіоні Українських Січових Стрільців (УСС)
В легіоні УСС, куди був переведений з австрійського війська, перебував із серпня 1914 року, командир однієї з найкращих сотень напівкурення Шухевича.
В жовтні сотню Вітовського підпорядкували генералу Леману, командиру восьмої кінної дивізії яка брала участь у жовтневому наступі Австрійських військ на Галичині. Наступ проводився в напрямку з Ужка до Старого Самбора, за словами самого Вітовського це пов’язання з кіннотою було не надто вдалим:
“Важко навздігнати її, та ще й нами як єдиною піхотною частиною закривали всі діри”.
Згодом сотня Вітовського брала участь у боях під Туркою та Нагуєвичами, де заледве не потрапила до російського полону.
Дмитро Вітовський був стрілецьким ідеологом та одним з неформальних лідерів УСС, ініціатором стрілецького фонду.
В 1916–1917 рр. разом з четарями Миколою Саєвичем і М. Гаврилком організовував українське шкільництво на Волині, а в 1918 — на Поділлі. В період Української держави деякий час був комендантом Жмеринки, де послідовно проводив організаційну діяльність зі створення українських державних органів влади.
Організатор і керівник Листопадового чину, створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР)
Один з керівників Листопадового чину 1918 року у Львові, командир збройних сил ЗУНР, пізніше — державний секретар військових справ ЗУНР, член УНРади від Української радикальної партії.
У травні 1919 року — член делегації на мирній конференції в Парижі, яка за дорученням Державного секретаріату мала домагатися припинення агресії Польської держави проти ЗУНР.
Загибель в авіакатастрофі
Повертаючись в Україну, загинув в авіакатастрофі на літаку ВПС УНР Zeppelin-Staaken RXIVа “R-71” під Ратибором (Сілезія) разом із ад’ютантом, чотарем УГА Юліяном Чучманом (1895—1919). Донедавна вважалося, що він загинув 4 серпня 1919, проте київський історик Павло Гай-Нижник на підставі раніше невідомих документів встановив, що Дмитро Вітовський загинув 2 серпня 1919.
Поховання і перепоховання в Україні
Похований був у Берліні 14 серпня 1919 року на цвинтарі Гугенотів (Німеччина).
1 листопада 2002 його прах урочисто перепоховано на Личаківському цвинтарі міста Львова; перепохованням опікувався Ференцевич Юрій.
